Сторінками мого життя

Я ніколи не зможу зрозуміти людей, які ведуть пасивний спосіб життя і не розвиваються, не подорожують і не знайомляться з новими людьми, а просто сидять у своїй зоні комфорту, витрачаючи дорогоцінний час на рутину, яка не приносить задоволення.
Хоча, мушу признатись, деколи  і сама такою буваю, але останнім часом,  намагаюся все ж вийти з своєї зони комфорту і почати змінювати життя. Так сталось і цього разу. Я знову поїхала на форум, або, як каже мій улюблений братик «пішла в нову секту», але зарз не про це.
13-15 травня, я провела в чудовому містечку, яке є крайньою точкою українського кордону і вже за могутнім Дунаєм розпочинається Ромунія, але перед цим 24 години нестерпно-важкої, втомленої дороги. 13 годин на верхній боковій(я так і не навчилась правильно на неї вилазити), адже хтось протупив і дуже пізно взяв квитки, то були майже останні квитки, і нас зустріла Одеса-мама, теплою погодою, шумом моря  і приємним солоним бризом, але не все так було добре, адже кінцева точка нашого маршуту було місто Ізмаїл, а  погода починала псуватись… Та не дивлячись на «маленький дощик» ми все ж прогулялись Білгород-Дністровською фортецею, а  заодно і прийняли душ,  попередньо встигли  привітатись з морем, а  особисто я не втрималась від можливості хоча б намочити ніжки,  лише після цього в 22 з хвостиком ми приїхали до Ізмаїлу сонні і роздратовоні, але феєрично розбиті яйця головою #CAA та вечеря підняли нам настрій та дали сили на участь у блоці по командоутворенню, під час якого команді «шалені зебри» так і не вдалось врятувати містера Ега, але ми змогли стати командою і без слів зробити конструкцію, а я знову з*ясувала, що ніхто не вірить у мої вміння грати на баяні. Найбільш бажаню і приємною несподіванкою цього дня стало знайомство з ректором і  поселення в гуртожитках ІДГУ. Ректор цього університету, є Людиною з великої літери і усім керівникам вишів варто переймати досвід саме в нього. А гуртожитки… Вас колись селили в гуртожиток в якому стоять вази з квітами? Ні? От і все, а в кожній кімнати у нас були квіти та зручні умови))
Субота стала одним із найпродуктивніших днів, адже крім робочої програмиі знайомства з цікавими спікерами, ми погуляли по місту, ви лише уявіть групу  в 30+ людей і підсумок дня це перемога Джамали на Євробаченні. Підсумковим днем стала неділя, коли ми вже спланували роботу САА, відредагували  положення про керівників регіональних осередків і знову гуляли чудовим містом, а потім ніч і знову дорога, яка, на жаль, в мене ще не закінчилась, але відсутність прямого потягу до Черкас, дало змогу на делька годин потрапити додому.
Тепер трішки хочу сказати про враження, очікування  від даної подорожі. Відразу признаю, я надзвичайно не хотіла їхати,  це крім того що далеко, ще й дуже виснажливо, але зібравши силу волі в кулак, а речі в  «маленьку валізу», я поїхала і не жалкую, адже потрапила ніби в казкове містечко, що живе своїм тихим розміреним життям і майже повністю заховане у деревах, певно жодне місто України не має скільки насаджень як Ізмаїл, а асвальту хоч і немає дорогою до міста, але є можливість під час поїздки розглядати незабутній  краєвид і споглядати на звивини темної змії — дороги. Крім естетичного задоволення отримала і безмежне моральне задоволення від спілкування з драгоманівцями(Саша, Ліда — ви просто чудові,  заряджаєте  позитивом та бажанням боротись і йти до своєї цілі), з експертом у галузі права та затятим автостопером, Микитою Євстіфеєвим,(обіцяю, колись поїду з тобою автостопом), представницею Амереканських рад, Яною,  та представниками Active Citizens‬, з самими стійкими коордитаторами та активістами і, звісно ж, головою САА Микитою Андрєєвим, який не дивлячись ні на що, є хорошим керівником і чудовою людиною.
Тому закликаю бути всіх активними і не сидіти на у зоні комфорту, світ цікавий і відкритий для вас!!! Творіть своє життя!