Вона так любила хризантеми, а їй усі дарували троянди

Легким поворотом ключа у замку  відчинила двері порожньої квартири в якій лише самотньо цокотів годинник, а на  підвіконні доживали останні хвилини  білі трояниди. Після важкого дня, який пройшов у міській метушні і постійному поспіху, вона зняла туфлі, занявши разом з ними ділову леді і пішла босоніж по холодній підлозі, яка так нагадувала про самотність. Зайшовши на кухню, відпрацьованими до досконалості рухами вона поставила готувати каву, а в той час звільнившись від сукні одягнула, до крику зручну футболку, на декілька розмірів більшу, і повернулась на аромат кави, який заполонив усю квартиру. Взявши горнятко, не дивлячись на її серйозність через яку вона іноді здавалась, швидше беземоційною, ніж серйозною, горнятко було доволі миле і забавне, саме воно  розкривало ще по-дитячому щиру душу, наповнила його кавою та захопивши  улюблену шоколадку порямувала до підвіконня.
Вона любила забратись на підвіконня і спостерігати за цим містом, але з далека, адже саме тоді можна розгледіти  справжнє місто з усіма його особливостями. Та місце на підвіконні було зайняте все ж тими білими трояндами, яким довелось перемістити на підлогу і лише після того як ніщо не заважало, вона забралась на підвіконня прихопивши  горнятко кави, коцик, улюблену шоколадку і пережиті емоції, які потрібно було обговорити із своїм Я.
«Ось так  підійшов до завершення ще один день, поглинувши мене з головою у метушню і так не дав можливості насолодитьсь безтурботним життя.  Але ж я зробила все правильно… В один день дві перемоги по громадській діяльності, які дадуть можливість розвиватись правовому суспільсту, а не бути знищиним застарілими системами, сьогодні ж допомогла другові порадою і  випила обіцяну чашку кави до того ж, навіть, встигла на декілька годин заїхати додому, ніби все зробила.  Всі залишились щасливими, а я ?
А я знову розчарована, ніби вже і не мала дитина, знайома з усіма особливостями життя, а тим паче з двоякою натурою людей, але все ж вони змогли мене розчарувати. Ми дуже часто говоримо про довіру, змушуємо довіряти і довіряємо самі, і в цьому робимо дуже велику помилку. Чому помилку? Та тому, що ми живемо в такому суспільстві де довіряти не можна навіть собі, а довіряти комусь є рівноцінним тому, що дати своєму найзатятішому ворогу компрометуючу інформацію і сподіватись, що він не скористається нею, тобто безглуздо, а я все ж роблю одну і туж помилку, сподіваючись, а на що я сподіваюся?  Та нічого, не важливо, справлюся, так як справилась із відсутністю часу для себе…»
У цей момент у вікно застукотів легкий дощ, який змусив розбігатися людей по швидше до своїх домівок, де вже давно чекала сім’я і затишок. Вона зробила останній ковток кави і спустилась із «свого раю» в квартирі, сумно поглянула на троянди і поставила їх блище до сміттєвого  відра.

Адже вона так любила хризантеми,  а їй усі дарували троянди…