Осінні думки

Осінній дощ мелодійно стукотів, місто розквітала парасольками з під яких доносилося вічне буркотіння ат скарги на погану погоду, а за вікном кав’ярні, закутана в коцик, п’ючи обліпиховий чай, і не тому, що пити каву у кав’ярні банально, а тому, що вона безмежно полюбляє саме такий чай, сиділа дівчина пильно дивлячись у вікно.

Але про що вона думала так пильно дивлячись?

В думала вона не про погоду і, навіть, не про людей, які ішли вулицею, вона поринула у спогади, в той час, коли була милою дівчинкою з пухкими щічками, носила рожеві платтячка і заплітала волосся, в той час коли в перше приїхала в це місто, яке здавалось їй безмежно великим і вона, міцно тримаючи за руку маму, ішла розглядаючи ще не знайомі їй вулиці. Згадала і той час, коли вона була вже впевнена, що доросла, але насправді, була ще такою дитиною, і потрапила в це місто лише тому, що це була позначка маршруту до улюбленого міста.

Але найбільш яскравими спогадами про це місто були цьогорічні. Саме цього року вона вперше приїхала в це місто сама. І сидячи, в цій же кав’ярні, в січні цього року, розповідала знайомому, що в майбутньому не планує займатися активною громадською діяльністю, адже якби це не було круто, але потрібно навчатись, в цей час вона розповідала також, що не любить це місто, адже вона занадто метушливе і шумне. Ну що ж, окей, ми повірили в ці розмови, але вже через декілька місяців вона приїхала в це місто на форум, під час якого обговорювала важливі суспільні питання, думала як змінити державу та бачилась із новими друзями-активістами. Пройшов ще місяць, вона знову опинилась в цьому місті проїздом, і в той час, доки чекала потяг, зустрілась з уже хорошими друзями, з якими жартома поговорила про можливість переведення до ВНЗ в цьому місті.

 І що ж сталось через місяць? А через місяць настав липень,  місяць, який вона провила в поїздках, адже в цей час обирала ВНЗ, щоб перевестись, підписувала документи і очікувала омріяного наказу з якого розпочався новий етап  її життя. І це не лише етап навчання в новому ВНЗ, а і долучення  до нових громадських ініціатив, розвиток себе, ще не в знайомому для себе напрямку.

Осінній дощ продовжував мелодійно стукотіти, пожовкле листя тихо опадало, приховуючи недоліки наших доріг, а чай у чайничку уже закінчився. Вона спокійно встала, одягнувши по-осінньому  яскраве пальто, взяла парасольку і пішла прогулюватись дощовими, але знайомими уже, їй виличками Києва…